Страшенно голосно і неймовірно близько — Джонатан Сафран Фойєр

Книжки бувають різні. Банальні, дивні, важкі, сентиментальні, одноразові... Прикметників можна дібрати тисячі, асоціацій – мільйони. І цікаво, що всі вони, такі різні й неоднозначні, можуть бути призначені лише одному виданню.

Кафка, Джойс, Маркес – три імені, які згадуєш, вперше читаючи анотацію «Страшенно голосно й надзвичайно близько». Фрагментарна оповідь, дивакуваті персонажі, трагічні долі, багато болю й невизначеності – ось що лежить на поверхні видання Джонатана Фоєра. Але вже за годину читання (звісно, не п’яти хвилин, як ми завжди очікуємо) глибина твору вражає майстерною палітрою почуттів, емоцій, філософії, висновків, риторичних запитань і так і не знайдених відповідей. Безумовно, ця книга вимагає зусиль. Але через тиждень (звісно, не годину, як би нам хотілося) розумієш: вони того варті.

У центрі повісті – дев’ятирічний хлопчик, батько якого загинув 11 вересня у одній із веж-близнюків. «Серветки, чай, соплі», - подумала я, втомлено беручись до книги. Але вона – щось більше, ніж замучена кінострічками й численними «туалетними» виданнями тема несправедливої смерті та болючої втрати. Оскар всю історію шукає. Батька, причину його загибелі, сенс життя, джерело надії, допомогу. Цікаво читати думки дев’ятирічного вундеркінда, які так неочікувано збігаються з твоїми ж розчаруваннями, знахідками, висновками, запитаннями, переживаннями – такими серйозними й болючими – але під соусом дитячої наївності, від якої не можеш не посміхнутися. Тут не знайдеш банальних фраз втіхи, дурного оптимізму, безумовної віри. Але під обкладинкою живе щось значно важливіше – присмак отої простої впевненості, що не все втрачено. Навіть коли твій тато загинув у таких страшних подіях.

Але книга не була б такою таємничою, неоднозначною, оригінальною, якби в історії не з’являлися уривки, своєрідні пазли, з яких вимальовуються сюжетні лінії ще двох персонажів – діда й бабусі хлопчика. Людей, чия любов мало схожа на любов. Чиє життя мало схоже на життя. Вони одружилися в часи нацизму. Він не хотів говорити. Вона – слухати. Забагато займенників, замало дієслів. І їх історія якимось незбагненним чином надзвичайно гармонійно входить в монолог хлопчика, який шукає, створюючи неймовірний симбіоз доль того, хто тільки починає жити, й тих, кому так мало залишилось.
Джонатан Фоєр – не просто письменник. Він тонкий психолог, який не боїться шокувати, травмувати, мучити. Гортаючи сторінки, ти то плачеш, то смієшся, то зачитуєш абзац до дір, намагаючись вловити думку. Замислюєшся, злишся, тішишся, боїшся. І розумієш, що книга нахабно, відверто змінює тебе, характер, світогляд. І не приховує цього.

Мова, якою написано твір, заслуговує окремого абзацу рецензії. Кожне слово, речення, сторінка – продуманий і виважений крок, нота, сходинка. Їх хочеться перечитувати, записувати, переказувати. Автор говорить щирою мовою дитини, якій болить, гнівною інтонацією чоловіка, ображеного на долю, наляканою втомою жінки, загубленої у власній біографії. І передає їх почуття сильно, коротко, метафорично. Ось лише декілька занотованих фраз: «Я зламав їй пальці своїм мовчанням», «Я ніколи не плутала те, що в мене є, з тим, ким я є», «Інколи мені здається, що я чую, як гнеться мій хребет під тягарем усіх життів, які я не проживаю».

«Надзвичайно голосно і неймовірно близько» - книга, безумовно обов’язкова для ознайомлення, як би страшно не було брати її до рук. Електронна чи друкована, в оригіналі чи перекладі, «КСД» чи «ВСЛ» , вона однозначно не лишить байдужим і найвимогливішого читача.
Не вірите? Перевірте!