Що впало, те пропало — Стивен Кинг

“Що впало, те пропало” — другий роман серії пригод детектива-пенсіонера з циклу про вбивцю на Мерседесі. Втім, Кінг розповідає іншу історію.
Від попереднього детектива залишилося мало. Товстун з “Містера Мерседеса” схуд: їсть салати, зрідка дозволяє собі бургер. Обзавівся стимулятором в грудях, налагодив життєвий графік. В телевізорі лише спорт. Час заспокоїтися і зрозуміти: від старості не втечеш.
Однак, це не для нового Біла. Детектив змінився, в ньому акумулюється злість: грубий, пихатий, ляпанець в кишені не для захисту, а для атаки. Насторожений, постійно чекає нападу.
І нехай би, але Білл уже не головний герой. Точніше, не можна більше так вважати.
В розповіді йдеться про сина одного з постраждалих після подій наїзду Містером Мерседесом. Сім’я в халепі. Батько не може працювати, а отриманих від міста грошей не вистачає. Раптом, Піт отримує можливість допомогти батькам. В нього виникають складнощі з цим, але хлопець не боїться і діє.
Протягом тривалої частини роману конфлікт падає на плечі Піта — справжнього головного героя. Судячи з анотації, Ходжес мусив допомогти хлопчину в халепі. Натомість, Піт сам врятував положення, а Білл з’явився вчасно щоб завершити історію.
Виникає питання: чому книга і серія романів присвячена Ходжесу? Адже історія Піта заслуговує на власні межі.
Варто забути події попереднього роману і сюжет розвиватиметься самостійно. В романі нове місце дії, інший головний герой; лінія антагоніста розвивається незалежно. Поступово, два сюжети перероджуються у спільну наелектризовану драму.
Згадування відносин Білла Ходжеса і Брейді Хартсфілда зайве. Містеру Мерседесу варто було з’явився в книзі на тому ж місці, начі вставці після титрів. Вистачило б розуміння, що події відбуваються в одному Всесвіті. Білл Ходжес поряд, але уник втручання, був зайнятий важливими справами. Настільки важливими, що події третього роману будуть не просто історією боротьби пенсіонера і фанатика. Чимось більшим — протистоянням досвіду і невідомої науці потусторонньої сили. Любитель самогубств, який оволодів можливостями пошкодженого мозку — не аби що!
Туди ж і з назвою. Ім’я роману — портал між сторінок. “Що впало, те пропало” — поговірка, що стосується Піта, а не Ходжеса (що англійський варіант “Fainders keepers”, що російський — ”Кто нашел, берет себе”). Піт знайшов скриню і скористався її вмістом. Йому варто було промовити ці слова вперше відкривши її, або вкінці, підпаливши рукописи. Нехай би це зробив Белламі — проронив слова в численних сценах розправ. Це пояснило б куди більше. Натомість, ім’ям роману називається компанія Білла і Холлі. Як це рухає сюжет? — не зрозуміло.
Не обійшлося без награної трагедії. Годину тому Ходжес ловив крадія мільйонів (піжона, який обвів десяток мільйонерів і попався любителю з психованою помічницею), а наступної миті стурбований допомогою плаксі. Білл кидається вирішувати фантомні проблеми, зважаючи на те, що тринадцятирічна дівчинка щось підозрює про старшого брата. Насправді, вона не впевнена чи існує проблема. Виходить, метушня піднімається тому, що двоє підлітків, на піку статевого зростання, змушують пенсіонера-любителя будувати теорії змови.
Щодо антагоніста, прослизає схожість Морріса Белламі з Брейді: відносини з матерями, жага самотності, завзятість, з якою вони відпихають навколишній світ. Виникає підозра, що Белламі — не уважно відкалібрований автором Брейді, слабка людина з сильним характером. Він викликає співчуття, попри те, що безжально вбиває близьких людей. За завісою одержимості, видно те, що хочеться прийняти, вибачити, шукаєш виправдання ганебним вчинкам. Тому протягом книги часто задумуєшся: а чи справді він поганець?
Дещо постраждали другорядні персонажі. Наглядач Белламі — ще той козел. Він заслужив порцію ласощів від Морріса. Той мусив його побити, послати куди подалі, вбити. Але Морісс обійшовся і згодом наглядач загубився серед сторінок. Він відіграв значну роль в формуванні характеру Морріса, а зник не попрощавшись.
Подібним чином обійшовся автор і з напарником Білла. Його вивели з гри до початку. Відносини між друзями похолоднішали, але вони досі співпрацюють. Він був поряд, готовий допомогти, але Білл вирішив, що викрутиться сам. Минулого разу, рішення діяти наодинці ледь не погубило тисячі підлітків. І врешті: “Самі справимося”, — вирішив він. І, замість повідомити про труп Дрю Халлідея, промовчав. Як результат, через півгодини Морріс вистрелив матері Піта в голову. Можливо Ходжеса навмисно показано пристаркуватим невігласом, але він втрачає прихильність. Він виглядає безглуздо і непотрібно.
Відчувається, що в новому романі Ходжеса створював не Кінг, а Бахман — псевдонім для агресивної прози (“Людина, що біжить”, “Дорожні роботи”).
Білл розмовляє Шекспірівськими вставками. Вирізка з оригіналу:
— Ви без зброї?
— Еге ж, але я маю душу щиру і вартий десятьох.
— Га?
— Залишайся тут, Джероме. Я серйозно.
— Упевнені?
— Так. У тебе, випадково немає ножа? Хоча б складного?
— Ні. Вибачте.
— Добре. Тоді пошукай…
Поряд знаходиться псих зі зброєю, заручником, який вбиває не задумуючись. Чи не занадто з текстом? Сцена награна і недоречна.
На противагу дивній подачі головних героїв, і використання сюжету попереднього роману, нова книга чудово подана, насичена цікавими подіями. Антагоніст не особливий — як вміє зазвичай майстер, — але став вартою остраху бойовою одиницею. Пітер Сауберс показав себе достойним юнаком, прикладом. Персонаж письменника Джона Ротстайна увійшов у сюжет на кілька сторінок, але продемонстрував характер людини, що пізнала життя і вільна від страху перед смертю.
Чудово передана атмосфера. Місто досі оговтується від хвилі кризи і жаху безумства. Терорист тут, серед звичайних людей і це змушує відчути себе в небезпеці навіть у кріслі власного дому.
Книга побудована з реальності, залишає по собі почуття хвилювання за долю хороших людей, змушує звернути увагу на власне сьогодення. Завтра настане, але не обов’язково гарне і запашне. Варто бути готовим, до будь-чого.
Не найкращий з романів Кінга, але заслуговує на гарну згадку. Попри купу зауважень, читається книга легко, захоплює увагу, як чергова серія чудового серіалу.
6,5 ляпанців з 10.