Убить пересмешника… — Харпер Ли

Про автора: Гарпер Лі - американська письменниця, володарка Пулітцерівської премії та Президентської медалі Свободи.
Про сюжет: Дія відбувається серед реалій Алабами 1930-х років у маленькому містечку Мейкомб. Епоха Великої депресії. Iсторія побачена очима молодої дівчини Джин-Луїзи Фінч, яка живе разом зі своїм братом Джемом та батьком Аттікусом. У книзі три сюжетні лінії, пов'язаних між собою. Перша - засудження не винної людини - пов'язана з Аттікусом – вдівцем, адвокатом, він береться захищати в суді (незважаючи на негативну реакцію суспільства, що засудило робітника у суді громадської думки ще допочатку процесу) афроамериканця, якого звинувачують у зґвалтуванні білої кокетливої дівчини. Друга сюжетна лінія - літні пригоди дітей - безпосередньо пов'язана з самою Луїзою і її друзями. Це життя дітей, які вигадують різні витівки, щоб виманити з сусіднього будинку Артура Редлі, який живе самітником. Ніхто з місцевих точно не знає, чому він вибрав такий спосіб життя та навіть як він виглядає. Природно, що така таємничість розбурхує дитячу уяву. Третя сюжетна лінія невелика і пов’язана з братом і літньою жінкою, яка хвора на невиліковну хворобу. На початоку героїня не розуміє поведінки старої, але зрештою, вона приходить до розуміння трагічності її ситуації. Всі три лінії перетинаються наприкінці, змушуючи головну героїню подивитися на життя з точки зору інших героїв.
Аналіз, головна ідея твору: Роман торкається найуніверсальніших тем: раси, класу, статі, соціальної нерівності, несправедливості, лицемірства, жорстокості, ненависті, мужності, сили доброти, сім'ї та невинуватості. Одного разу Аттікус розповідає дітям про пересмішника - найнешкідливішого птаха, який не клює ягід з садів, а співає людям на радість свої пісні, ці пташки не винні. Ось тому вбити пересмішника – гріх. Таким чином убитий пересмішник у романі – це символ усіх слабких та безправних, які постраждали від чужої жорстокості. Такими є афроамериканський робітник та Артур Редлі, які не є винні, а лише маргіналізовані місцевими. Ця історія ставить наголос на тому, що до кожної людини слід ставитися з гідністю, незалежно від кольору її шкіри. Одна із найбільш виразних сцен, та в якій маленька Джин-Луїза противостоїть натовпу агресивно настроєних чоловіків, як суто її дитяча, безпосередня поведінка змогла в них щось пробудити, повернути їх до людяності.
Прописаність героїв: Гарпер Лі створила сильних архетипічних персонажів, кожен із яких уособлює свою сміливість. Сміливість Аттікуса полягає в тому, що він заздалегідь знаючи що справа програна, йде всупереч думці більшості до кінця, чим подає своїм дітям життєвий урок. Сусідка сім'ї, місіс Генрі Лафайєт ДюБоз демонструє мужність, борючись із своєю хворобою. Вчителька, пані Гейтс виявляє сміливість, закликаючи своїх учнів подумати про відмінності між забобонами вдома та за кордоном. Усі афроамериканські персонажі також демонструють сильну мужність. Преподобний Сайкс запрошує Джема та Луїзу сісти на кольоровий балкон у той час, коли сегрегація ще була законом. З-поміж усіх персонажів Артура Редлі можна розглядати як найсмішливішого, що прийняв на себе страх та внутрішню темряву суспільства. Саме завдяки його мужньому вчинку було врятовано головну героїню.
Стиль викладення автора: Стиль розповіді поєднує в собі дорослу точку зору, зберігаючи при цьому дитячий голос, а ще є магія неквапливого, розміреного оповідання, що малює найяскравішу картину сонного південного містечка, оповідь ведеться від першої особи, теми які тут зачіпаються дорослі, важливі, а розповідається дитячою, легкою, доступною мовою, все сприймається органічно.
Недоліки: Мова досить проста, не є розважальною літературою, розмірний, досить спокійний темп розповіді, що ніби заколисує.
Плюси: Незважаючи на потужне моральне послання цієї книги, вона жодного разу не виглядає проповідницькою. Гумор просто незрівнянний, у сюжеті є елемент таємничості, автор зумів вловити момет дорослішання дитячої свідомості, історія життєва, соціальна, сімейна.
Суб'єктивне враження: Книга стосується багатьох тем, має достатній символізм і досить двозначна, щоб сподобатися великій кількості читачів. Незважаючи на оманливу дитячу легкість оповіді, це серйозна література, доволі сильна у своему реализмі буденності. Роман, який виховує, висміює і навіть надихає. Ця книга, безумовно, заслуговує на 5 зірок.

«Убить пересмешника» - это, наверное, одна из наиболее впечатливших и завороживших меня книг. В ней столько очарования, наивности и мудрости, что после прочтения ты действительно становишься немножечко рассудительнее.
Это книга об Америке и американцах, поднимает она вопросы особенно пылающие именно в Америке, но при этом темы, о которых с нами говорит Джин-Луиза – вечны. Это буквально крик: ми в новом столетии, мы в новом мире, мы в новом обществе, и в этом новом нет место старым предрассудкам! И это на самом деле так.

Каждый герой в этом романе колоритен, интересен и существует не просто для развития сюжета, а несет в себе ряд идей. Не зря ведь Аттикуса Финча называют примером морали и хорошего воспитания. Не даром ведь именно его дети лишены предрассудков и способны перенести много больше, чем «порядочные» взрослые.
Особенность книги еще и в том, что все повествование ведется от лица маленькой девочки. Вначале это меня, признаюсь, насторожила, но затем... Именно глазами ребенка можно четко увидеть, из каких пазлов состоит этот мир, потому что ребенок видит его прозрачно, без навязанных трафаретов. Именно ребенок лучше всех понимает то, что говорят взрослые. Не в смысловой нагрузке, но в эмоциональной. Маленькая, умная, но вместе с тем очень бойкая девочка воспринимает всё происходящее через призму действий своего отца. И тут стоит отдать Аттикусу должное: он не пытается доказать что-то детям словами, он доказывает поступками.

Дети не понимают сложностей взрослого мира, они не понимают, почему «черный» - значит плохой, когда вот рядом Кэлпурния, которая очень даже хорошая. Они не понимают, что значит «сначильничать», и почему приговор уже вынесли, хотя суда еще даже не было. Но при этом дети видят те простые истины, о которых часто забывают взрослые. Поэтому детей стоит слушать и слышать, хотя бы иногда. Это то, о чем «Убить пересмешника» кричит уже с первых страниц.
Также прелесть романа в том, что важные события вам не будет умный дядька объяснять по десять страниц каждый раз. Чтобы понять всю ситуацию придется посмотреть на неё не только со стороны, но и с позиции каждого участника. Что произошло? Почему? Из-за чего? А вот подумайте сами. И это прекрасно. Книга, которая заставляет смотреть на ситуацию с разных точек зрения – это прекрасно. И в итоге основная мысль сказана куда раньше финальных абзацев.

Книга-литературный шедевр! Рекомендую к прочтению людям, соскучившимся по глубоким эмоциям во время чтения. Отдельно хочется отметить стиль написания: книга читается на одном дыхании.