Мати все — Люко Дашвар

Роман «Мати все» сучасної української письменниці Люко Дашвар сприймається досить неоднозначно. Перш за все — через назву. Така собі гра слів, яка заплутує і змушує кожного читача трактувати ці слова по-різному. Хоча кожен з варіантів буде по-своєму правильним, і після прочитання ви зрозумієте, чому саме так.

Цим романом я дебютувала в творчості Люко Дашвар, справжнє ім’я якої, до речі, Ірина Чернова. До цього доводилося лише чути живописні відгуки про її твори від своїх друзів або читати рецензії на них. Так, наприклад, шеф-редакторка сайту 34.ua Оксана Цибуля назвала роман «Село не люди» книгою, після якої хочеться вимити руки — настільки в ній багато бруду; бруду в головах людей. Цікаво, що все описане в романі редакторка називає реальністю, і це, на її думку, найстрашніше. Але повернімося до іншого твору Люко Дашвар.

«Мати все» — справжня виставка скелетів у шафі. Я, справді, просто вражена вже хоча б тим, як таке взагалі можна було вигадати. Герої та їх вчинки не перестають дивувати. Як то кажуть, це саме той момент, коли всі діючі персонажі трохи божевільні: і горда Іветта Андріївни, яка не розуміє можливості негативних наслідків своєї гіперопіки; і її дочка Ліда, яка протягом майже всього роману намагається вирішити, кого любити більше, тому розривається між своїми ролями дочки і дружини; і Стас, чоловік Ліди, який майже цілковито створений з протиріч; і Платон — о, цей загадковий Платон! — який зрештою виявляється найбільш раціональною та, можна сказати, адекватною особистістю; і Рая, бідна закохана дівчинка, що й робить її такою вразливою; і Ангеліна — практично епіцентр інтриг, скандалів і таємниць родини Вербицьких. Їх ненавидиш. Але так само обожнюєш. За них щиро хвилюєшся. Але вони завдають стільки болю, коли розчаровують. А без цього роман не обійшовся.

Для мене цей твір виявився справжньою несподіванкою. Зухвалий психологічний роман, який розкриває всю багатогранність людської натури через призму взаємостосунків батьків і дітей, братів і сестер, закоханих чоловіка та жінки. Звучить банально? Запевняю, що роману «Мати все» вдасться сколихнути ваші цинічні відчуття.

Спокій Едему, в якому живе сім’я Вербицьких, здавалося, нічого не могло порушити. Кожен знав свою роль та сумлінно її дотримувався. А за порядком слідкувала незламна Іветта Андріївна — справжня «залізна леді». Авторитар. Але завжди любляча мати. Аж доки не з’явилося «яблуко розбрату» — Стас, перша людина, яка знайшла в собі сили зовсім інакше поглянути на їхню страшну таємницю.

Окремий плюс — за авторський стиль. Нічого зайвого, кожне слово використано з максимальною влучністю. Романом зачитуєшся. Він наче такий простий, бо маємо знайому модель сімейних стосунків та життя в цілому. Але в той самий час такий заплутаний, часто непередбачуваний, інколи обурюючий, навіть дратуючий. А в мене така оцінка взагалі будь-чому: якщо воно викликає емоції, то час було витрачено не дарма.

Незважаючи на те, що фінал мене розчарував, бо, як на мене, не має стовідсоткового логічного зв’язку з усім романом (але хто я така, щоб судити автора за його фантазію та бачення), я б рекомендувала його до прочитання.

То що, ви досі думаєте, що проблеми та секрети є тільки у вас? Тоді сміливо відкривайте роман «Мати все» та переконайтеся, що «всі щасливі сім’ї щасливі однаково, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму».

P.S. Більш досвідчені читачі-фанати Люко Дашвар рекомендують читати її романи в тій послідовності, в якій вони побачили світ, бо, начебто, деякі події та герої перекликаються.